Чому так погано? За що мене карають?
* на мій відчай, що мені нема кого запросити
* Від безвиході я налаштована помирати від раку. Якщо нема звідки чекати поваги та любові. Мені дуже самотньо на землі. Хочу додому. До Архе.
* Сьогодні Вітя подзвонив. Питав про побриті ноги. Я їх і так в цей час брила... але оце запитання удручає. + маючи місячні ну як мені з ним спати (1), нахіба було голити ноги! (2) в мене передчуття що вони й не знадобляться побритими. Треба завтра спитати чи він поголив бороду та вуса!
* Напевно він як зазвичай приставатиме до мене. Мені це псує настрій, бо потім важко заснути. Разом спати не хочеться. + безталанно не маю жодних ідей для святкування ДН; а Нового Року й поготів. Одне знаю точно, що більше в Новий рік отак "спати" з ним не хочу. Увесь рік почуваюсь згвалтованою. Так навіть Саша мене не травмірував.
* Треба заздалегідь попередити Вітю, Аню про мою роботу над психологічним насильством та можливі неадекватні мої реакції.
* Знову він згадував про Лєну. Вона йому телефонує. Бачила біля Мономаху на нього взуття. Секонд хенд! Він виправдовує(ться).
Травміровав мене цей прецедент. Надто після неділі коли мені було безпомічно коли не осмілилась нічого Віті запропонувати.
Просила ж не говорити мені за Лєну. Мені невпевнено. Звучить ніби укор, я почуваюсь другорядною, другосортною, периферійною. Відчувається ніби шведська сімя в стосунках. Може мені ще Сашу добавити?! Шо уж тут! 1х2 - нехай буде 2х2.
ВИСНОВОК: просити не допомагає; треба інакше - пояснити і попередити про наслідки. А якщо попередження не подіє - з усією відповідальністю холоднокровно застосовувати наслідки.
Після телефонної розмови випала в осадок. Краще б її не було. Я думаю, тревожусь, переживаю. А воно мені нада? Як має отак телефонувати мені, то б може краще нехай не телефонує. Самотність спокійніша бережніша за деструктивні стосунки.

Я дуже довго перебувала в самотності. За цей час я звикла писати. Тому мені тяжко говорити.
Тим паче тяжко виволікати назовні про те що мене бентежить. В моєму житті це ніколи нікого не цікавило.
Чому всі так жорстоко зі мною поводяться? Ну ладно всі... чому зі мною жорстоко поводяться близькие и любимые? чого? за що ослаблюють?
Під жорстокістю я маю на увазі кпини
Якщо я помічу, що ти зумисно - після мого пояснення та попередження продовжуєш - я можу уподобитись. Але чи про те стосунки щоб пинати одне одного - хто болячіше. Якщо так - то любов не для мене. Бо мені і так не солодко живеться.

Посттравматичний стресовий розлад. Я все ще слабка. Емоційно не стабільна.
Було боляче обнаружити правду та тяжко відкрити на неї очі.
Увесь час мені завдає болю психологічне насильство, а я - шокована - навіть не помічала.
Можна терпіти поки так-сяк маєш сили та енергію. Коли енергія майже вичерпана - а її виграбовують всю - я так більше не можу.
(історія протяжна, її можна потім колись розказати: про фіз.побої, мамину халатність, жорстокість, контролювання, заборони, без права на власну думку та волю = хоча... не знаю чи безпечно довіряти Віті)
В мені давно і дуже тяжко зруйнована особистість. Зараз я намагаюсь відшукати контури...
Я буду різко реагувати на зазіхання на Повагу і прийняття, бо почуваю в цьому загрозу для себе.
Психіка вразлива. Прошу утриматись від жартів, зауважень

Стоп! Ти так зумисно? Спеціально робиш боляче? Усвідомлено?

Завдавати зумисного болю тому хто тебе любить. Яке кощунство!